Хоча мені туди хотілось поїхати, самому не вірилось що «миссия исполнима». Але впертість А. І його непереборне бажання зддійснити свою мрію, взяли своє. План був простий – в ніч з пятницю на суботу їдем туди, з суботи на неділю вертаємся.
В пятницю пішли з роботи по раніше – треба було добратись до автобусної станції. Нас підкинули до зупинки Барта (метро в них так називається). Заодно навчили як корустуватись автоматами в яких купляються білети. Що я помітив в них насправді дуже багато автоматизованих речей. Наприклад метро, парковка, автомати з випивкою і солодощами, все обслуговується автоматами... З барта прикольно було роздивлятись нічне місто – він то ниряє під землю, то винирює і їде по мосту над дорогами і будівлями.
Прибули в Сан-Франчиско і знайшли вокзал без проблем (за дякуюєм гугл мапам які можуть знаходити дорогу від точки до точки).
На вокзалі ми з А. блукали як заблдлі вівці і шукали касу. І тут коли мене Андрій щось питався, а йому відповідав чисто таким укранським «Шо?», обертається дівчинка і говорить- «О! Наші!» Як виявилось вона подорожувала по ворк енд травел, і їхала в Лос Анджелес тим самим автобусом що і ми, і теж хотіла подивитись місто. Тому вирішили гуляти толпою – так веселіше. Хоча ми і познайомились, я сам заразу же придумав їй нік, і надалі називав не як інакше як – «дівчинка з подушкою». Тому що на вулиці нічного Сан-Франциско, на вулиці по якій шмигали розкішні машини, між височенними хмарочосами, і далекими звуками міліцейських сирен - дівчинка яка йшла з валізкою на коліщатах і несла в руках подушку виглядала надто фентезійно і нереально.
Автобус – як автобус, але що мене вбило – це кондиціонери, які дують по периметру десь з-під підвіконника і не виключаються. А ще тітонька азіатської національності яка голосно швалькотіла по мобілці своїм різучим голосом цілу ніч. Одного раз хтось не витримав і голосно крикнув «Shut up», від чого вона почала швалькотіти тихіше наступних десать хвилин, а потім знову понеслося...
І ось нарешті з вікна автобуса завиднівся нічний ЛА. Чесно вам скажу вигляд нічного міста просто заворожуючий. Вони світла не жаліють. Місто як море світлячків – а десь посередині височіє купка хмарочосів, таке ні зафотка ні словами передати...
З вокзалу нам треба було добратись до найближчої станції метро (до якої було 3 км). Вирішили прогулятись, розімяти ноги після автобуса, була 7 ранку і погада гарна. Наша дорога пролягала через Industrial downtown – це інша частина америки, яку не так часто показують у фільмах, і про яку не згадують, коли говорять що америка супер країна. Так ось – мусор на дорогах, тратуарах, і в закаулках, постійний сморід, бомжі валяються під стінками, наріко ходять як зомбі, афроамериканці компаніями стоять на кутах вулиць і підозріло зиркають... Ну одним словом, ми пройшли метрів 500 по тій вулиці, і зразу ж сіли на перший автобус. Далі метро, бесплатний атобус з кількома вагончиками, і нарешті крутящийся золотий глобус з надписом «UNIVERSAL STUDIOS».
Вхід вартує 60$, але воно того вартує. Ціле містечко з атракціонами, розвагами, кафешками, і магазанами.
Перше ми пішли на тур по студію. Де нас знову ж таки посадали в автобусо-поїзд з гідом, який всю дорогу триндів і розказув про студію. Спочатку нас провозили повз якісь ангарили, і розказували в якому з них записували звук до якого фільму. Це мене зовсім не вразило – ангари, як ангари. Потім почали провозити через макети вулиць (в реальних розмірах) – в стилі вестернів, чи то сучасного ню-йорку і т.д. Далі зупинились біля сцени з машинами з з фільму «Форсаж». І тут бабах! Ззаді машин виринає полумя і вони несуться на нас, потім здіймайться в повітря нібито зараз перевернуться і застигають. Вони були прикріплені на здоровенних лапах. Щоб показати можливості ті машини покрутили під музику в різні сторони.
Далі ми проїжджали через кусочок лісу з фільму Юрский Парк, - броньовики, джунглі, кості динозаврів і все таке. Наступна зупинка макет села де нам показали як у фільмах роблять дощ і і прорив плотини. Причому вода так налетіла, що задаволось що зараз нас захлене хвилею.
Потім ми заїхили в тунель де була імітація міста майбутьнього після атомної війни. Там було трохи темно – звуки серен перестрілки, вертоліт який загоряється і падає дась в низ, потім міст, а біля нього Кінконг. Він ніби хітає той міст – в автобусі нами реально теліпало, від чого всі кричали і раділи.
Далі на показали як робиться ефект коли розходиться вода. Перед нами була річка, і тут оп – посередині зробився проїзд, вода з нього швидко викачалась. Причому якщо з боку дивитись, то виглядає так що автобус заїжає підводу.
Потім нас завезли в ангар де була імітація метро. Ми зупинились, і тут все почали тріщати, ламатись, провалилась стеля (тобто дорога), звідти впала якась машина і вибузнула, потім десь з боків нахлинула вода. Еффектно – шум, гал, трясе, все ломитьсся і вибухає ...
Далі ми виїхали на беріг озерця, де знімали фільм про акул. Хоча я фільму не бачив, але думаю що то «щелепи». На середині плавав макет чувачка, потім щось забулькотіло і він пішов під воду. Коли ми рушило далі, пристань біля нас загорілась, і з під води винирнуло чучело акули. Дітей можна лякати )))
А потім було вічно засніжене місто з машинками з якогось невідомого мені мультика. Настпну декорацію я зразу ж впізнав – це, на перший погляд, звалище сміття насправді були обломки літака з «війни світів». Купа мусуру – але як приємно знати що ти її бачив в кінотеатрі ... Після того ми проїжали біля розвалин старовинного Єгипетсько міста. Обличчя Анубіса вирізане в пісковику, кробниця із скарабеями ...
Далі ми почали відвідувати атракціони.
Юрський Парк.
Тут нас посадили в вагонетку яка рухалась по воді... вона плавно рухалась в перед навкруги були джунглі, далі великі деревянні ворота, а за ними динозаври, майже як настоящі. Причому все зроблено щоб помаксимуму відтворити атмосферу – звуки птахів, водоспаду, динозаврів. Беттоні мури з дротами під напругою – в фільмі вони виглядають на багато більшиим ))). А далі наш вагончик підняли на гірку і звідти стрімко вниз. Причому ми так стрімко врізались вводу, що нас накрило водою. Були аж всі мокрі. Але відчуття незабутні – справжній фан.
Мумія.
Знову нас посадили на вагончик і ми поїхали – в повну темряву... І тут нас почало колбасити – я відчував по нагрузкам, що ми сильно прискорюємся в різні сторони, але оскільки не було видимих орієнтирів важко було сказати де верх де низ. Потім з темряви почали виранати якісь дивні обличчя, як д`ухи, лунали зловісьні крики і воплі, зявився холодний туман. І весь час вагончик так літів, що створювалось вражання, що ти десь в космосі.
Потім ми прийшли в зал, де нам показували як роблять компютерний монтаж. Причому взяли з залу добровольців і на них робили «експеременти». Спочатку їх помісти на зелений фон і на ходу вклали їхні голови в інший фільм. І ще багато іншого. Було весело.
Далі ми пішли на склад де знімали фільм «зворотня тяга» (це про пожарників). От що мені сподабалось на тій студії так це інтерактивість. Спочатку склад почав горіти потрошки, потім вогонь почав розрозтатись, вибухати бочки і підлітати під стелю, потім я вже на собі почав відчувати жар вогню, а потім під нами похитнулась підмісток на якому ми стояли. А толпа аж ахнула – було враження що ми зараз всі попадаємо вназ.
Термінатор 3D. Багато розвазувати не буду – такі кінотеатри і в нас вже є здається. Показували ніби то кусочок фільму термінатор, але я того не бачив ні в одній з частин. Спочатку я напружено дивився і намагався побачити тривимірність. Там була якась погоня, шварц з малим на мотоциклі, якісь роботи за ними. Ну картинка чесно кажучи виглядала чуть-чуть обємніше ніж на телевізорі. Далі йде якась бійка, на них нападають літаючі-тарілки-роботи з кулематами... І тут одна з цих тарілок вилітає на серидуну залу – єфект вражаючий. Ще прикольно виглядало коли він націлював вінчестер – таке враження що дуло стирчить з екрану. Або коли розкромсали рідинного термінатори на шматочки – кульки ртуті розлетілися по всьому залі, а потім почали злітатись на серединку і склеюватись... Ну я ще такого не бачив – отримав купу вражень.
Далі шрек 4D … Крім тривимірності зображення тут добавилось ще кілька приколів. По-перше крісло рухається. Коли шрек скакав на коні, то нами добре теліпало. По друге вода – коле ослик пчихав, то на лице пшикала вода, а врежання ніби то його слюні. По третє щось в районі шиї інколи дуло,і створювали враження легенького лоскотання. Тому коли в мультику були павучки, створювалось враження, що вони тобі і за шиворот налізуть.
«Водний світ».
Тут н завели на великий амфітетр де посередині були декорації з однойменного фільму. Все відбувалось у вигляді вистави, але з трюками, вибухами, водними мотоциклами і катерами, прижками з башні і т.д. Одним з найвражаючих моментів було, коли десь ізза сцени з шумом і грохотом вилетів палаючий самоліт. Я навіть не зрозумів що твориться, думав він зараз полетить на публіку. Я дивився із захопленням, створюється враження що ти дивишся фільм в real-time.
Одним словом студія нам зайняла цілий день, а оскільки ми подумали що в місті є ще багато цікавих місць, а дівчинка з подушкою занала де є дешевий готель – то вирішили залишитись ще на день. Готель – був більше схожий на студентський гуртожиток – по вигляду, і контингенту, але тут можна було прийняти душ і переночувати. Причому з нас 3 взяли 70 баксів. А ще готель стоїть в першій лінії узбережжя, тобто до початку пляжу 30 метрів. Ну ми собі випили пивка, погуляли по нічному узбережжі океану, і заснули як мертві.
Ранок ми почали з купання в Тихому океані (а звучить то як). Скажу щиро, вода у сонячній каліфорнії була доволі свіжа. Крім нас в океані були тільки серфери в гідрокостюмах... Класно я вам скажу – а хвилі які здоровенні. Але ми плавали недалеко від берега. Бо прийшов рятівник і попросив далеко не відгодити, щоб не дали дошкою по голові.
А далі прогулянка по місту. Скажу що місто насправді дуже велике і багато часу в нас йшло на добирання з точки на точку. А ще ми блудили трохи. Одного разу проїхали свою зупинку (на пів години). Але я просто був вражений, їхали ми вже довго, підходим до водія автобуса питаємся коли вже наша зупинка. І що вона робить?! Каже що ми проїхали, розказує де нам пересісти,і дає всім 3 денні проїзні (не погано враховуючи що проїзд в автобусі по місту 1.5$). А ще до теми – ми були з А. в магазині, купили майки, а також він найшов блайзер, який порсто стоя не на свому місці, асеред інших речей. Підходим на касу, питаємся скільки блайзер, продовщиця кудись подзвонила, сказала що ціни не знаєм і блайзер просто даруєм.
І ось він знаменитий Голівуд, і «Walk of fame» з більш як 2500 зірок впаяних в асвальт. І купу туристів які ходять і вдивлюяться в ті зірки намагаючись найти знайоме імя і сфоткатись біля нього. Далі ми ввійшли в якийсь здоровенний комплекс із спеціальною оглядовою площадкою на надпис «HOLLYWOOD».
Наступна зупинка Беверлі Хілз. Шикарні будиночкі, шикарні машинки, десь тут живуть знамениті зірки. Но ми їх не бачили. А загалом райончик дуже гарний – багато пальм, дерев, зелені, все акуратне і прибране. Далі прогулка по Родей драйв, де знаходяться гламурні магазани із всіма мені відомими і невідомими моделєрами. Находились ми реально багато – мене аж ступні пекли і ноги гуділи. Підходив вечір, треба було вертатись на автостанцію.
В даун туані нам требба було пересісти на і інший автобус. Сама думка про це мене лякала, тим більше що на дворі вже стемніло. Ну це капець – тільки ми вийшли з автобуса, за хвилину до мене пришкутильгав якийсь нарік. Щось почав звиздіти що йому треба гроші на лікарства. Сам страшний-страшний
афроамерик., шкутильгає на ногу, прям як у фільмах про зомбі. Я витягнув 2 долара і жменю копійок, дав йому бо наріки нарід стрьомний, і він пошкутильгав геть... Тут до А. підійшов якийсь латинос стріляти сигарате, а з іншої сторони ще один здоровенний афроамерик. кричав нам наглим голосом: «Hey, where are you going?», бо він побачив що ми вже почали пиняти таксі. Від часу поки ми вийшли з автобуса, до того поки ми сіли в таксі пройшло 3-4 хвилини. Бо навіть приховувати що налякався я по справжньому, тут делеко від рідного дому, тебе стукнуть по голові, положать в куточку і вже ніхто ніколи не найде. Даже самі америкоси з благвійним страхом говорили про даун таун. Вже на вокзалі, з легко дрожащими руками я випив бутилку води (в горлі пересохло), а А. просто скурив кілька сигарет підряд. Далі доїхали додоиму без пригод.
Більше фоток тут:
http://picasaweb.google.com/plysyuk/LosAngelesP.S. Поїздка получилась супер, вражень про Америку набрався просто море. Спеціальна подяка А. без впертості якого поїздка б невідбулась.
В четвер нас возили на оглядовий тур по Сан-Франциско. Нарешті побував на славнозвісному Голден Гейт Брідж. Міст гарний, він не самий більший в місті, але самий древній. Потім ми галопом промчались по містечку Соусо Літо, як нам поясняли це щось типу місцевого Беверлі Хілз. Затишна місцина в затоці – де хатки розміщені на крутих схилах горбів. Потім прогуляянка по Ломбард Стріт. Це вулиця яка йде стрімким сермантином, і де багато клумб з квітами (чомусь її туристи дуже часто відвідують). Чайна Таун – маленький кусочок китаю серед великого міста. Купу магизинів з китайськими сувенірами, так як і всюди, але тут вони ще й на китайську тематику. А взагалі, так похолити по магазинам, створюється що все в америці Мейд Ін Чайна. 
В пятницю після обіду нас повезли в Халф Мун Бей. Хоча я вже й скупався в океані, відказуватись від ще одної такої можливості не хотів. Вода виявилась просто таки крижаною – як в карпатських річках. Довго в ній вистояти не можна. А хвилі – то вам не жарти, я бігав дурачився, а потім як налетіла хвиля то мене знесло івикинуло на берег, причому проволочило по піску метрів 5. Потім я став купатися набагато обережніше. А ще коли хвиля відходить – затягує в море, і тяжко вигрібти.
Далі був – hiking. Ну як для мене – то це прогулянка, йшли ми з маленькими рюкзачками, загальна дистанція кілометрів 10-12. Гори в америці інакші, і пахнуть інакше. Маршрут чисто по американському – добре прокладена дорога, мусорники і лаочки через деякі інтервали, дороговкази типу «сюди не ходіть для вашої ж безпеки», на які видно ніхто не звертає уваги. Зверху гори відкривається чудовий вид на затоку. А ще там стояв чудернацький стовб, до якого було приварено багато трубок. В кожну трубку можна подивитись і побачити якусь місцину. Трубки пронумеровані, і знизу написано, яка з них на яке місце вказує і відстань до нього. Цікавий дороговказ.
Вечеря в одного з дев. деректорів. Перший раз побачив як вони живуть. Хати в штатах дуже дорогі – тому те що в них пристижно, по нашим міркам я б назвав звичайненькою, не дуже великою хатою. Пригощали нас, що мене здивувало – в міру спеційованою їжею ))) Було дуже смачно – картопля і кукурудза запечена на вогні.
